На березі моря

Привіт, друзі!

Пора вже завершувати дописи про Валенсію. Це була незабутня мандрівка — хоч і коротка, але дуже насичена. Минув уже майже тиждень відтоді, як ми повернулися, і весь цей час я ділилася з вами своїми враженнями про подорож до цього прекрасного іспанського міста на березі моря, а також про коротку прогулянку Краковом.

Гадаю, час підбивати риску, адже вже завтра Святвечір, потім Різдво. У цей передріздвяний період відбувається багато важливих і теплих подій, і мій настрій уже зовсім не морський. Сьогодні ми з дітьми їдемо до Яворова — до мами. Хочу допомогти їй підготуватися до Різдва, і думки вже зовсім про інше: про тепло, затишок, мороз і сніг. До того ж, на завтра передають доволі сильний мороз — до -8…-9 °C. Це вже геть інший настрій.

Але все ж я запланувала сьогодні поділитися з вами своїми враженнями про море — і таки це зроблю.

Як я вже згадувала, у Валенсії ми провели повноцінних два дні. Прилетіли у суботу ввечері, у неділю гуляли містом під дощем, відвідуючи різні туристичні локації та архітектурні пам’ятки. А в понеділок пішли до Музею науки — про нього я зараз розповідати не буду, бо цим займається мій чоловік. Думаю, в нього буде ще багато дописів на цю тему, адже він там усе фотографував і вражень у нього вистачає.

Тож я розповім вам про море.

Після музею ми пішли пішки до узбережжя. Дорога зайняла приблизно годину, може, трохи більше — точно вже не пригадаю. Здається, це було незадовго до другої години дня, коли у Валенсії все закривається на сієсту. Так, навіть узимку. Улітку це необхідність через спеку, а взимку — радше традиція, культурна особливість південних регіонів. Деякі крамнички, звісно, підлаштовуються під туристів, але не та, в яку ми хотіли зайти, щоб купити паелью на виніс перед походом на море. Але ми все ж встигли.

Пообідали ми вже на набережній. І ось я стою на березі моря, милуюся хвилями, слухаю шум і вдихаю повітря, напоєне морською сіллю.

Привіт, море. Я знову тут — через шість років.

Востаннє ми були біля моря у 2019 році, неподалік Мелітополя. На жаль, сьогодні та територія окупована, і це додає цим спогадам особливої гіркоти.

Ми прийшли на берег одягнені — у штанах і куртках, як видно на фото. Але не могли втриматися й не скористатися нагодою скупатися. На моє здивування, вода була не надто холодною — прохолодною, але не крижаною. Навіть високі хвилі нас не зупинили. Ми з дівчатами роздягнулися й, мов щасливі діти, побігли в холодні води Середземного моря.

Потім ми сиділи, закутавшись у рушники й пледи — хто що мав, — пили вино на березі й слухали шум моря.

І це було саме те, заради чого справді варто було летіти до Валенсії.