У Валентійському соборі

Під час нашої прогулянки Валенсією в перший дощовий день ми натрапили на собор. Звісно, нам одразу захотілося зайти всередину. Як з’ясувалося, це був кафедральний собор Валенсії — діючий храм, куди приходять віряни на богослужіння. Окрім цього, це ще й надзвичайно гарна готична церква, відкрита для туристів.

Цікавим було те, що простір у соборі чітко розділений: більша частина залу з лавками призначена для вірян, а невелика зона ближче до входу — для туристів. Під час служби туристам не дозволяють заходити до частини, де сидять парафіяни. Нам пощастило потрапити саме на богослужіння — біля вівтаря священник виголошував проповідь.

Окрім звичних для нас колонок (які в Україні часто встановлюють біля ікон, а подекуди навіть виводять назовні, щоб краще було чути), у цьому соборі були ще й телевізори. Для мене особисто це не надто важливо — мені достатньо чути слово, не обов’язково бачити священника. А от для моєї дружини це виявилося цікавим: вона сказала, що їй подобалася б така практика і в наших церквах — щоб можна було не лише слухати, а й бачити.

Ще одна деталь, яка привернула увагу, — місце для свічок. В Україні ми звикли купувати воскові свічки, ставити їх за здоров’я чи за упокій, молячись за близьких. Тут же були електричні свічки, які здалеку виглядали майже як справжні лампадки: маленькі «язички полум’я» хиталися, створюючи ефект живого вогню. Щоб така свічка «загорілася», потрібно було кинути монету в проріз — 1 євро. Для українця це здається досить дорогою «свічкою», але в Іспанії інший рівень життя, тож, імовірно, це звична практика.

Надзвичайно вразила й архітектура собору: високі готичні склепіння, відчуття простору й часу, який буквально відчувається в камені. Видно, що храм дуже давній. І це не дивно — собор був збудований у 1262 році.

Варто пам’ятати, що ці землі тривалий час перебували під владою мусульман — як частина Кордовського емірату. Лише згодом, у процесі Реконкісти, християнські королівства поступово відвоювали ці території. Зрештою на Піренейському півострові сформувалися дві держави — Іспанія та Португалія. У 1492 році, після об’єднання Кастилії та Арагону, постала єдина Іспанія — і саме в цей рік Колумб, за підтримки іспанської корони, вирушив у плавання й відкрив Америку, хоча сам був переконаний, що шукає шлях до Індії.

І ось що особливо вражає: на момент відкриття Америки цей собор уже понад двісті років стояв і був, по суті, стародавнім храмом. Просто уявіть собі цю глибину часу!